МІЛІТАРИЗАЦІЯ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА ТЕРИТОРІЇ ОКУПОВАНОГО КРИМУ (2014–2019)

Метою статті є спроба, залучивши матеріали з відкритих джерел (інформаційних ресурсів органів влади Російської Федерацїї, окупаційної влади Криму, матеріалів Кримської правозахисної групи, інтернет-видань тощо), визначити сутність та особливості, форми і суб’єкти мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого півострова. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, на використання загальнонаукових (діалектичного, методу аналогій, методу аналізу й синтезу, індукції та дедукції, компаративного (порівняльного)), міждисциплінарних (методів філософії, політології, соціальної психології, синергетичного, статистичного аналізу, контекстуального аналізу), історичних (ретроспективного (історико-генетичного), проблемно-хронологічного, дискурс-аналізу, методу “виявлення” (detection)) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі залучення матеріалів відкритих джерел з’ясовано сутність, особливості, форми і суб’єкти мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого Російською Федерацією Криму впродовж 2014–2019 рр. Висновки. Зазначено, що трансформація громадського життя кримчан упродовж останніх п’яти років пов’язана передовсім з мілітаризацією освітньо-виховного процесу, спорту й культури. З цією метою серед дітей і молоді окупаційна влада проводить різноманітні заходи: ігри, конкурси, екскурсії, змагання на військову тематику, організовує воєнізовані дитячі табори, культурно-масові заходи, лекції, конференції, театралізовані вистави, створює спеціальні воєнізовані заклади освіти і класи, проводить уроки і зустрічі військово-патріотичного, духовно-патріотичного й патріотичного виховання тощо. Наймасштабнішими серед таких мілітарних заходів є різноманітні військово-спортивні й військово-патріотичні ігри. Констатовано, що змістовно політика мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого Криму спрямована, по-перше, на активну пропаганду служби в збройних силах Російської Федерації, у тому числі й контрактної; по-друге, на виховання численної армії потенційних носіїв і захисників “Русского міра”; по-третє, на культивування насильства і війни.